Про мене.

Я – Олександр Кияниця

Ходити – означає Жити

Що потрібно
знати про мене

З дитинства страждаю через ДЦП, лівий бік тіла погано працює. Все моє життя я змушений докладати величезних зусиль у тих діях, які люди виконують, навіть не задумуючись: їсти, митися, розмовляти, ходити.

я не здавався

Вершина Говерли
є у кожної людини

Немає значення

Немає значення, ти – здорова людина чи каліка (як кажуть в Україні). Значення має тільки те, куди людина відкриває двері своєї душі – в океан чи на вершину гори!


Я жив в Україні

До 15 років я навчався в Україні. Було досить важко. Не тому, що я хворий, а тому, що багатьом вчителям я заважав. Вони говорили, що я не такий, що мене треба відправити до спеціальної школи…

Настали зміни

Батьки і я переїхали до Канади. Було дуже важко, бо я вже був підлітком. Довелося розпрощатися з друзями та жити в країні із зовсім іншою культурою та менталітетом. 

 

Коли хочеш, то межі нема

Мій досвід

Вчитися завжди треба

Перші два роки я вчив французьку мову і, хоч як було важко, та я її вивчив.

Коли мені виповнилося 17 років, ми повернулися до Києва для серйозної операції на обох ногах. А операцій я переніс багато. Так багато, що я навіть і не пам’ятаю, скільки.

Через три місяці я повернувся до Канади. Після операції рік не ходив, надалі був змушений знову вчитися ходити та присідати. Також я мав перейти до спеціалізованої школи, але мені не дали можливості закінчити її.  У цьому навчальному закладі вчителям не було вигідно, щоб такі учні, як я, швидко закінчили школу. Мене не переводили в наступні класи і давали зрозуміти, що я не зможу закінчити школу, бо я не маю здібностей. Щоб зрозуміти, що нема перспектив, мені знадобилося три з половиною роки.

Через дев’ять з половиною років я вже зміг піти до університету. Зараз я навчаюсь у Монреальському університеті на факультеті перекладу (англійська – французька). Тут я зустрів дуже гарних вчителів, які мене завжди підтримували. В 2021-му я почав ще один курс у коледжі – з відеомонтажу…

Я дуже вдячний долі за те, що можу жити в Канаді, і за всі можливості, які ця країна відкриває для мене, попри мою хворобу. А зараз я ще й вдячний за мирне небо над моєю головою та можливість допомогти моїй Батьківщині.

24 лютого 2022 року

Ми здолаємо все

Я робитиму все можливе для Перемоги України

24 лютого 2022 року весь світ перевернувся, тому що Росія підло та нахабно напала на мою Батьківщину. 

Я почав думати, як я можу допомогти моїй країні. Попри хворобу, я люблю дуже багато ходити, дуже багато ходити. В мене виникла ідея пройти з Монреаля до міста Оттава, столиці Канади, та зібрати кошти для українських лікарень, щоб підтримати наших медиків і дати можливість лікуватися українським захисникам і дітям.

    Я дуже люблю мою неньку Україну і хочу зробити все можливе, щоб наблизити нашу Перемогу та разом будувати сильну, квітучу, мудру та щасливу країну.

Ви потрібні Мені

Поширте
у мережі

Поширте в Мережі та серед друзів інформацію про цей захід. Це допоможе залучити до збору коштів якнайбільше людей. Ви зможете допомогти придбати протези для українських скалічених діточок, цивільних громадян і військових

Я справлюся

Я зможу
все

Я подолаю пішки 200 кілометрів ходу від Монреаля до Оттави, щоб здійснити нездійсненне для людей, які безневинно постраждали внаслідок російської агресії в Україні. Я дякую вам за підтримку.

 

Разом ми потужні

Долучайтеся
до нас

Разом зробимо посильний внесок і своїми можливостями досягнемо поставленої мети.
Разом ми сильні та нездоланні. Разом ми потужна нація та незламний народ із багатовіковою спадщиною і культурою.

Do Everything In Our Power
SUPPORT US
TODAY