ПАМ`ЯТАЮ КОЖНОГО, ХТО МЕНІ ДОПОМАГАВ

До 15 років я жив і навчався в Україні, і це теж було непростим періодом. На жаль, «система» освіти побудована таким чином, що більшості викладачів ти «заважаєш». Адже людина із вадами потребує індивідуального підходу та більшої уваги для себе. Те, що решта учнів можуть робити швидко, для людини з ДЦП може виявитися вкрай складним. Мені довелося змінити чотири школи, і я досі вдячний тим вчителям, які зробили все, щоб я врешті решт почувався добре серед однолітків. Мені дуже прикро усвідомлювати, що таких вчителів дуже мало на цьому світі.

Потім разом з батьками ми переїхали до Канади. Було важко, адже я був підлітком і потрібно було розлучатися з друзями і звичним життям та адаптуватися до нової культури і менталітету. Два роки я вчив французьку мову, і хоча було складно, все ж її вивчив.

Коли мені було 17, ми з батьками повернулися до Києва, адже потрібно було робити серйозну операцію на обох ногах. Я переніс багато операцій за своє життя… так багато, що точної кількості втручань вже не пам`ятаю. Але я пам`ятаю кожного лікаря, який допомагав мені у боротьбі, і кожному «ДЯКУЮ» досі. І коли згадую цих людей, мені теж хочеться допомагати лікарням, в яких вони працюють, адже ці люди дійсно рятують життя. Пам`ятайте тих, хто вам допомагав, впевнений, одного дня бажання зробити щось для цих людей стане дуже потужною мотивацією для вас.